Великочернятинська загальноосвітня школа

Сучасний урок

«Урок – це дзеркало загальної і педагогічної культури вчителя,

мірило його інтелектуального багатства, показник його світогляду, ерудиції»

(В. О. Сухомлинський)

Урок у всьому його різноманітті і в усіх різновидах – незвичайно складне педагогічне явище. Як отримати від кожної хвилини віддачу? Над чим питанням постійно б’ється наукова і вчительська думка. Урок – багатогранний кристал, в якому відбивається вся система навчання вчителів. Метою результативного уроку є створення учнями разом з учителем певного освітнього продукту

Вимоги та структура сучасного уроку.

Урок у системі особистісно орієнтованого навчання

Проектування навчального процесу в особистісно орієнтованій системі навчання не обмежується тільки спеціальним конструюванням навчального матеріалу, яке б забезпечувало учню свободу вибору в роботі з цим матеріалом. Важливо, як цей матеріал викладач використовує на уроці.

Функції та форми організації уроку

Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації. У цьому випадку урок підпорядкований не повідомленню та перевірці рівня знань (хоча й такі уроки потрібні), а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладається.

Для цього вчитель, працюючи з групою у полілоговому режимі, виділяє різні індивідуальні семантичні «коди» та, спираючись на них, відбирає ті, які найбільше відповідають науковому змісту знань, що підлягають засвоєнню.

Відомо, що логічні суттєві ознаки, зафіксовані у понятті, не завжди особистісно значущі для учня. Часто учень і вчитель по-різному сприймають один і той самий зміст. Виникає необхідність погодження цих сприймань, перекладу того змісту, яким володіє учень, на науковий зміст, тобто відбувається своєрідне «окультурювання» суб’єктного досвіду учня. Саме таке завдання має вирішувати вчитель за допомогою всієї групи на уроці.

Робота на уроці з суб’єктним досвідом учня вимагає від вчителя спеціальної підготовки: не просто вміння викладати свій предмет, а вміння аналізувати зміст того, чим уже володіє учень із запропонованої теми.

У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співробітничають з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують одногрупники, за допомогою викладача ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням. Вчитель постійно звертається до групи із запитанням типу:

• що ви знаєте про це?

• які ознаки властивості ви можете виділити (назвати, перелічити тощо)

• де ці ознаки, властивості, на вашу думку, можна використати?

• з якими з них ви вже зустрічалися? тощо.

У перебігу бесіди немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, точки зору, виділивши які, викладач потім починає обробляти їх з позиції свого предмета, дидактичної мети. Він повинен не примушувати, а переконувати учнів прийняти той зміст, який він пропонує з позиції наукового знання. Учні не просто засвоюють готові зразки, а й усвідомлюють, яким чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він відповідає не тільки науковому знанню, а й особистісно значущим цінностям (індивідуальній свідомості). Таку роботу можна проводити тільки на уроці, на якому жорстко задано контекст та зміст бесіди, але їх передачу організовано як «зустріч» різного розуміння цього змісту, носієм якого є не тільки викладач, а й самі учні. Науковий зміст народжується як знання, яким володіє не тільки вчитель, а й учень. Відбувається своєрідний обмін знанням, колективний відбір його змісту. Учень у цьому процесі є учасником його породження.

У підлітковому віці, як правило, з'являється проблема падіння мотивації навчання. Проте, якраз у цьому віці є один важіль мотивації, причому досить вагомий, якщо вчитель може на нього спиратись. Це - провідна діяльність підлітка, суть якої - суспільна значущість. Досвідчені педагоги активно включають комунікативний компонент у навчальну діяльність: посилюючи не інформаційний потенціал уроку, а ціннісний. Такий підхід де організації навчання називається особистісно орієнтованим.

При такому підході до навчання у центрі уваги вчителя при підготовці до уроку знаходиться не середній учень, а кожний як особистість самобутня і унікальна. Визнання учня головною фігурою навчально-виховного процесу є основою особистісно орієнтованого навчання. Як головні можна виді лити такі його завдання:

- розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожної дитини;

- максимально виявити, ініціювати, використати індивідуальний досвід дитини;

- допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані якості;

- сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати його лінії.

Технологія особистісно орієнтованої дидактики дозволяє зберегти позитивне ставлення до навчання у підлітків. Завдання вчителя - об'єднати "хочу" і "можу" учня, в результаті чого відбувається психологічне новоутворення - спрямування особистості на діяльність, яка емоційно переживається як задоволення. Цього ефекту можна досягти шляхом застосування відповідних підходів до навчання, один з яких - апробований, цікавий, творчий - це інтерактивне навчання.

При інтерактивному навчанні процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Педагог виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. Більшість педагогів і науковців у цілому світі сьогодні погоджуються з тим, що треба переходити від "передачі знань" до "навчання життю". Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню вмінь, навичок і цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дозволяє педагогу стати справжнім лідером учнівського колективу.

Тож, прості твердження Конфуція обґрунтовують необхідність використання в системі освіти активних методів навчання. Дещо змінивши слова великого філософа, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу і чую, я трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу і обговорюю-я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю і роблю - я набуваю знань і навичок.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

У сучасних, методичних віщаннях., які розкривають суть інтерактивного навчання та його переваги над іншими формами навчальної діяльності, ці слова відображаються у схемі, що дістала назву "Піраміда навчання".

Інтерактивні технології охоплюють чітко спланований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи й прийоми, що стимулюють процес пізнання, а також умови й процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів. Технологія інтерактивного навчання - така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть у процесі пізнання: або кожен учень має конкретне завдання, за виконання якою він повинен публічно відзвітуватись, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою завдання.

Однак, розглядаючи інтерактивні технології як інноваційні, слід пам'ятати, що будь-яка педагогічна технологія буде мертвою, якщо реальні люди, котрі її втілюють, не сприйматимуть її як цілісну систему в єдності компонентів і взаємозв'язків. Розроблена і описана технологія ~ це одне, а її реалізація на уроці - зовсім інше, бо несе відбиток особистості, інтелекту конкретного викладача.

Саме такий урок можна назвати особистісно орієнтованим. Під час його проведення викладач не просто чуйний до учнів, а разом з ними здійснює рівноправну діяльність щодо пошуку та відбору наукового змісту знання, яке підлягає засвоєнню. За таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими.

Основні вимоги до уроку

Сформулюємо основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку:

• пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу;

• орієнтація та процес навчання;

• орієнтація на особистісні досягнення учнів;

• створення емоційно-актуального фону уроку;

• чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;

• раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання;

• використання активних методів навчання;

• зв’язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;

• формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;

• заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

Засоби досягнення мети

Метою особистісно орієнтованого уроку є створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів.

Засобами досягнення вчителем цієї мети можуть бути:

• використання різноманітних форм і методів навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб’єктний досвід учнів;

• створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього класу;

• стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без побоювань помилитися, отримати хибну відповідь тощо;

• використання протягом уроку дидактичного матеріалу, який дозволяє учневі обрати найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального матеріалу;

• оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за кінцевим результатом;

• заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом уроку роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні з них;

• створення на уроці педагогічних ситуацій спілкування, які б дозволяли кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, виборність у способах роботи, створення обстановки для природного самовираження учня.

Виділення загальних завдань та засобів організації особистісно зорієнтованого уроку має бути конкретизоване викладачем у залежності від призначення уроку, його тематичного змісту.

Для того щоб бути суб’єктом навчальної діяльності, учень має оволодіти її етапами: Орієнтація - Визначення мети - Проектування - Організація - Реалізація - Контроль - Оцінка.

Загально-педагогічні вимоги до уроку

1. Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.

2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

3. Орієнтація на процес навчання.

4. орієнтація на особистісні досягнення учнів.

5. Тривимірне навчання.

6. Створення емоційно-актуального фону уроку.

7. Педагогічний такт і культура мови.

8. Пізнавальна самостійність учнів.

9. Чітке визначення освітніх, виховних і розвиваючих завдань уроку.

10. Безперервний поступ.

Орієнтовний поурочний план уроку вивчення нового матеріалу

Урок №..., дата проведення, клас чи група.

Тема. Мета та завдання уроку. Педагогічна технологія або методична мета уроку.

Тип заняття (вивчення нового матеріалу, закріплення отриманих теоретичних знань, відпрацювання вмінь і навичок, узагальнення навчальної інформації, оцінювання навчальних досягнень, комбінований урок тощо).

Форма організації (рольова гра, семінарське заняття, проблемна лекція тощо).

Домінуючі методи навчання, розвитку й виховання, що використовуються.

Міждисциплінарні та міжпредметні зв’язки.

Забезпечення уроку (заняття).

План заняття

I. Організаційна частина (1–2 хвилини). Перевірка присутніх, підготовка робочих місць тощо.

II. Повідомлення теми, мети та завдань (1–2 хвилини). Оголошення теми уроку, його місця в навчальній темі, постановка досяжних завдань перед учнями.

III. Актуалізація опорної навчальної інформації (5–7 хвилин). Виконання вправ, дидактичних ігрових завдань тощо, необхідних в якості опори для вивчення нового матеріалу уроку.

IV. Початкова мотивація навчальної діяльності учнів (2–3 хвилини). Зацікавленість вивченням даної теми (необхідна у професійній діяльності, у життєвій ситуації тощо).

V. Вивчення нового матеріалу (15–20 хвилин). Послідовний виклад навчального матеріалу теми уроку за певними педагогічними принципами („від простого до складного”; „від конкретного до загального” чи „від загального до конкретного” тощо) з можливою демонстрацією: натуральні об’єкти, наочні посібники, мультимедійні засоби тощо.

VI. Узагальнення та систематизація вивченого матеріалу (5–6 хвилин). Висновки з основних питань навчального матеріалу теми, закріплення отриманої навчальної інформації шляхом виконання системи вправи, складання узагальнюючих таблиць тощо.

VII. Підсумкова частина заняття (3–5 хвилин). Підбиття підсумків заняття, рефлексія, виставлення та коментування оцінок.

VIII. Повідомлення домашнього завдання та його коментування (1–2 хвилини). Якщо є необхідність, хід виконання домашнього завдання слід розібрати або дати необхідні рекомендації з його виконання (у цьому випадку час на повідомлення домашнього завдання збільшити).

Дидактичні вимоги до уроку

1. Раціональне використання кожної хвилини уроку.

2. Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання.

3. Використання активних методів навчання.

4. Зв’язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем.

5. Формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці.

6. Індивідуалізація, диференціація та інтенсифікація навчального процесу.

7. Використання на рівні з предметами, що традиційно склалися, комплексних дисциплін.

8. Використання сценарних варіантів уроків, які забезпечуються різноманітними носіями інформації.

9. Заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

10. Організоване закінчення уроку.

Психологічні вимоги

1. Врахування психологічних особливостей кожного учня.

2. Нормальний психічний стан і стійкий настрій вчителя і учнів.

3. Розумна вимогливість і доброзичливість учителя до учнів.

4. Педагогічна етика і психологічний такт.

Гігієнічні вимоги

1. Температурний режим.

2. Норми освітлення.

3. Провітрювання.

4. Відповідність нормативам шкільних меблів.

5. Чергування видів навчальної роботи і різноманітність методів навчання.

Самоаналіз уроку

• Місце даного уроку в темі;

• специфіка уроку;

• тип уроку;

• реалізація навчальної, розвиваючої, виховної мети уроку;

• розподіл навчального часу;

• використані методи навчання;

• використані форми навчання;

• здійснення диференційованого підходу до навчання;

• організація контролю за засвоєнням знань, умінь і навичок;

• використання навчально-матеріальної бази кабінету;

• психологічний клімат на уроці.

Шляхи удосконалення уроків

У процесі навчання, в результаті якого в учнів формується система знань, умінь і навичок, одночасно формуються пізнавальні здібності та мислення, які можуть бути ефективними тільки при умові їх пізнавальної самостійності, яка керується і спрямовується викладачами.

Тому одним із шляхів удосконалення уроків теоретичного навчання є формування в учнів пізнавальної активності.

Умовою високого рівня пізнавальної активності є глибоке розуміння навчального матеріалу, свідоме виконання дій, високий рівень самостійності, усвідомлення необхідності вивчення навчального матеріалу, виконання завдань високої складності.

Способами підвищення пізнавальної активності учнів в процес теоретичного навчання можуть бути:

- ситуації пізнавальних проблем перед вивченням нового матеріалу;

- ув'язання навчального матеріалу з життям і досвідом учнів;

- проблемне викладання нового навчального матеріалу;

- проведення евристичних бесід;

- створення для учнів умов, в яких їм необхідно самостійно набувати знання;

- стимулювання і розвиток творчих інтересів і здібностей учнів;

- широке застосування питань продуктивного характеру;

- використання елементів програмованого навчання;

- комплексне використання різноманітних форм і методів з врахуванням цілей і змісту навчання.

Удосконалення уроків теоретичного навчання шляхом індивідуалізації самостійної роботи учнів. Проблема індивідуалізації навчання тісно пов'язана з задачею підвищення його навчального рівня. Навчання буде розвиваючим при умові відповідності рівню розвитку учнів і розвиток навичок самостійності роботи і пізнавальної активності. Індивідуальна самостійна робота характеризується безперервністю, тому проводити її слід на всіх етапах навчання в залежності від цілей уроку, складності матеріалу, рівня знань учнів.

Основними шляхами удосконалення уроків теоретичного навчання є посилення організаційної чіткості уроку, підвищення пізнавальної активності і самостійності учнів, формування у них мотивів навчання і мотивація навчальної діяльності, здійснення між- і внутріпредметних зв'язків, удосконалення технології та структури уроків.

Удосконалення уроків теоретичного навчання шляхом прогнозування виробничих ситуацій. Суттєвим моментом підготовки до професійної діяльності учнів є формування у них умінь передбачати, прогнозувати, розумово програвати ті наслідки, які можуть виникнути у виробничій ситуації. Навчання такому прогнозуванню є одним із аспектів підготовки учнів ПТНЗ до самостійної трудової діяльності. Навчання учнів прогнозуванню таких операцій дозволяє розкрити наукові аспекти таких ситуацій і конкретизувати загальнотехнічні і професійні знання. Це, в свою чергу, сприяє формуванню інтересу до вивчення всіх навчальних дисциплін.

У більшості випадків дидактичні моделі виробничих ситуацій представляють собою інтелектуально-практичні завдання проблемного характеру. Вони реалізуються через різні форми: евристичні бесіди, пошукові вправи, задачі та завдання, виконання яких базується на використанні емпіричних та інших знань.

Удосконалення уроків теоретичного навчання шляхом використання методів активного навчання. При використанні тематичної дискусії в учнів розвивається логічне мислення, уміння критично оцінювати і творчо засвоювати навчальний матеріал.

Розв'язання виробничих задач з використанням аналізу конкретних технологічних ситуацій, пов'язаних зі спеціальністю, характером виробництва особливостями робочого місця тощо, дозволяє значно підвищити активність учнів на уроці, сформувати професійні уміння, пов'язані з майбутньою професією учнів.

Використовуючи метод активного навчання - ділову гру - можна провести урок, на якому на протязі певного часу учні виконують ролі контролерів ВТК, нормувальників, інструкторів з охорони праці, технологів чи бригадирів учнівських бригад, в процесі якого вирішують виробничі задачі з реальними діями в межах своїх посадових функцій.

Усе частіше вчителі, які готуються та проводять відкриті уроки, звертаються до різноманітних мультимедійних презентацій. Це не тільки данина моді. Медіапрезентації на уроці роблять його не тільки ефектним, а й у перше чергу ефективним.

При підготовці навчальних мультимедійних презентацій необхідно враховувати, з одного боку, загальнодидактичні принципи та вимоги, що диктуються психологічними особливостями сприйняття інформації з екрану та на друкованій основі (оскільки будь-який текст можна вивести за допомогою принтера на папір), а з іншим, максимально використовувати можливості, які надають нам засоби телекомунікаційної мережі та сучасних інформаційних технологій. Відштовхуватися, природно, треба від дидактичних і пізнавальних цілей і завдань, бо засоби інформаційних технологій – суть засобу реалізації дидактичних задач уроку.

Інакше кажучи, ефективність мультимедійних презентацій залежить від якості використаних матеріалів про навчальні дисципліни чи курси й майстерності педагога, який організує педагогічний процес. Тому педагогічна, змістовна складова мультимедійних презентацій як на етапі проектування презентації, так і у процесі її використання є пріоритетною. Звідси випливає важливість обґрунтування вибору концептуальних педагогічних положень, на яких передбачається будувати сучасний урок з використанням мультимедійних презентацій.

Таким чином, всі методи, які приводять до позитивних результатів і спрямовані на формування професійних умінь і навичок мають право на їх використання в навчальному процесі.